Японська рукавичка для Маріуполя

Мурали стали для наших міст уже не менш звичним явищем, ніж продаж кави на вулицях. Але навіщо вони створюються? Просто щоб заповнити та прикрасити «пустий простір стін»? Є інша версія!

Різні, але разом

Цього літа до України, в рамках міжнародного проекту Over the wall, приїхала команда художників-волонтерів з Японії та Південної Кореї. 

Вони вже не вперше прибувають до інших країн, щоб разом із місцевими малювати цілі символи. Кенскє Міязакі, Чанхун Лі, Кейскє Оно, Сон Мінк та їхні друзі та помічники вже створили промовисті образи на стінах Кенії, Східного Тимору, а тепер і Києва і Маруполя.

Розповідає Кенскє Міязакі:

«Я малюю ще зі студентських часів, постійно. Але я мав кризу: малював і не розумів, який сенс у моїх картинах. Художник у студії позбавлений спілкування з людьми… А потім я зрозумів, як важливо дивувати людей і працювати з ними. Я вважаю, що зображення вищі за слова, і всі ми можемо спілкуватися завдяки мистецтву.

Свій перший мурал я намалював у барбершопі. Тепер ми кожного року створюємо новий мурал у новій для себе країні. Особливість проекту – неодмінно робити це спільно з місцевими. Ми також проводимо воркшопи з дітьми. Я дивлюся, що вони малюють: вони виражають свій настрій, своє життя. Способи вираження різні у кожній країні.

У цьому році, коли виповнилося 25 років з установлення дипломатичних відносин між Україною й Японією, ми створили мурал у Маріуполі. Чому ми обрали саме це місто, саме стіну цієї школи? Тому що тут ще не дуже давно відбувалися сумні події…»

Справа в тому, що маріупольська школа № 68 два роки тому потрапила під обстріл, і саме на місці слідів від снарядів почав з’являтися великий малюнок (8х12 метрів). А на малюнку – рукавичка. Так, з усім українським дітям відомої казочки про теплу річ, яка стала будиночком і прихистила дуже різних тварин. Виявилося, що вона відома не тільки у нас!

Кенскє Міязакі:

«У нас ця казка теж дуже популярна, я коли був маленьким, теж її любив. Історія про те, як у загубленій дідусем рукавичці співіснують різні звірятка, співзвучна ситуації. До Маріуполя нині прибуває багато людей з Донецької та Луганської областей. Я подумав: коли разом живуть люди з різними поглядами – намалюємо це. Тут зображені люди з різних областей України… але є й самураї, й сумоїсти 🙂

Великодні яйця – писанки теж важливий символ. До речі, вони добре відомі в Японії, але я раніше не знав, що це українська традиція. Отже, в результаті так виходить, що ті, хто зібралися до рукавички, її гріють – і з яєць вилупляються пташенята».

«Маріупольський мурал – найбільша картина у моєму житті»

 

А що там в Азії?

Ті, хто знає діяльність «Дивовижних», одразу помітять, що такий інструмент дуже схожий на те, що ми робили ще два роки тому. Ми намагались в простій формі, за допомогою вуличного мистецтва та прибирань, залучити містян до позитивних змін і запрошували до процесів українців. Over the wall робить те саме – тільки в усьому світі. Вони за допомогою малюнків створюють певні образи та символи миру в різних кутках планети і залучають до цього дітей-біженців. І тут сталася зустріч двох проектів: Over the wall зустрівся з «Дивовижними».

Розповідає Аня Бобіно, менеджерка по роботі з партнерами:

«Кілька місяців тому мені написала у фейсбук моя подруга Марія Ямашіта з програми «Корабель молодих лідерів світу». Розказала, що її добрий знайомий летить в Україну з волонтерським проектом. Попросила допомогти йому. Ми списалися з Кенскє.

Мене дуже потішило, що цей проект перегукується з нашими минулими акціями. І коли я приїхала до них у Маріуполь, то повела хлопців до Міського саду, щоб показати малюнок, який рік тому наша команда нанесла туди разом з містянами. 

Кенскє та його команда були щиро вражені малюнком та тим, що нанесли ми його лише за 6 годин (!).

Сама я не художник, але малювати люблю, особливо разом з іншими. Тож я не лише допомогла хлопцям із організаційними питаннями і воркшопом для дітей, а долучилась до малювання.. Разом зі мною квіти внизу мурала малював маленький хлопчик Сашко, учень цієї ж школи».

Після цього Аня запропонувала команді разом із помічником та перекладачем з України Єгором Думою приїхати до неї в гості в Запоріжжя, щоб розповісти про їхній проект. На відкриту зустріч «Moshi-moshi! А що там в Азії?» до Edison Space Coworking були запрошені всі, кому цікаві арт-проекти, урбанізм та вуличне мистецтво.

І на зустрічі виявилося ще багато цікавого. Що на початку Міязакі-сан сильно нервував, а в Маріуполі дощило – але за три тижні він призвичаївся та полюбив це маленьке індустріальне місто. Але, послухавши про те, що у нас холодні зими, додав до картини зимові сцени.

Вивчивши київські мурали, японський художник впевенено заявив, що вони навіть «кращі за японські». Наступного року команда їде до Еквадору, тому разом із дітьми вони також намалювали великий прапор цієї країни… Так з однієї картини, як із рукавички, виринають все нові символи та знання про різноманітність світу 🙂

Аня Бобіно:

«А ще ми всі мали дуже класний сюрприз: приїзд Катерини Гудзій. Вона українка, але вже 11 років живе в Японії – і виконує українські та японські пісні на традиційній бандурі. Це було супер тепло та душевно!»

 

Юлія Шекет

Залиште коментар

Будь першим хто прокоментував

avatar
wpDiscuz