Активісти, ви просто шаарман

Як частина нашої команди побувала в Киргизстані – і що там зрозуміла про Україну

«»Дивовижні» йдуть до Азії!» – написала в робочому чаті тім-лідерка Ольга Корабльова. І невдовзі вже надсилала повідомлення з «Форуму міст», що відбувся у столиці Киргизстану Бішкеку. Ми розпитали, що її найбільше вразило – і самі захотіли потрапити туди. І… одночасно залишатися працювати в своїй країні! Але все по порядку 🙂

«Це ж наше місце!»

– Розкажи, як українська ГО потрапила на урбаністичний форум у Середній Азії.

 

– «Форум міст» готувала місцева громадська організація «Городские инициативы» спільно з Фондом «Сорос-Кыргызстан». «Дивовижні» були запрошені як організація, що працює зі спільнотами, розвиває громадські ініціативи. Сам форум був дуже різноплановий. Він фокусувався на розвиткові міст й два дні ми працювали над різними аспектами. Починаючи від залучення мешканців до участі у міському управлінні – до озеленення вулиць.

Власне я працювала в секції, яка була присвячена включенню населення до вирішення нагальних питань в місті.

Яких ще учасників зібрав форум?

 

– Були запрошені не лише представники великих громадських організацій, а й локальні ініціативи з усього Киргизстану. Ще – професіонали з інших країн, які розвивають міські технології. Дуже позитивний момент: мери малих міст брали участь у дискусіях, робили крок назустріч громадянському суспільству. Були й не тільки активісти із реноме, але й ті, хто щиро цікавиться питанням «що я можу зробити для свого міста».

– Що ж власне відбувалося на твоїй секції?

 

– Я розповіла на конкретному прикладі про підходи «Дивовижних». Про те, як ми, працюючи у кожному місті, намагаємося не «нести добро» ззовні, а шукаємо реальний запит містян. Про комплексний підхід до проектів. На секції було близько півсотні людей: представники громадських організацій, які вже давно працюють, і просто ініціативні люди, які ще не мають свого проекту, але хочуть щось зробити. Ставили багато запитань. Як організувати сусідів на акцію? Як зробити свій двір комфортнішим? Як достукатися до місцевої влади?

– Про що ти сама дізналася від колег?

 

– Ініціатива, яка займається велорухом у Киргизстані, розповідала, як вони борються за ставлення до велосипедистів як до рівноправних учасників дорожнього руху. Вони організовують велодні та роблять велосипедистів видимими на дорогах. Це перегукується із ситуацією, в якій перебувають українські велоініціативи.

Досвід молодіжної організації Youth Of Osh показав, що методи роботи зі спільнотами всюди дуже схожі. В Оші (місто на півдні Киргизстану) мерія започаткувала проект з розвитку величезного закинутого парку. І Youth Of Osh взялись показати людям, що можна змінювати простір навколо себе. У парку вони взялися за розвиток кількох галявин, долучивши місцевих жителів.

Попередньо організація зробила громадське обговорення, щоб люди самі визначилися, який дизайн потрібен. Спочатку була недовіра: «а хто ви такі?», «та ми ж нічого не вирішуємо»… Але протягом кількох місяців люди почали включатися. Відбувалося голосування. Далі мешканці разом із будівельниками стали разом виготовляти вуличні меблі.  Відбувся суттєвий прогрес в свідомості людей: «Це ж наше місце!».

– Власне, те, чого прагнуть і «Дивовижні» – не зробити замість людей, а показати можливості.

 

– Так, ця практика долучення локальної спільноти до перетворення простору дуже резонує з досвідом «Дивовижних». Ми використовуємо урбаністичні акції як майданчик для спілкування місцевих жителів та активістів. Прості дії дають розуміння, що простір парку не нічийний, а «спільне – теж моє».

– Чи схожа перша реакція містян на такі заходи у різних країнах?

 

– Так, Youth Of Osh підтвердили наш досвід: коли долаєш початковий рівень недовіри, люди бачать альтернативну форму поведінки, вони розуміють своє значення. «Якщо я проголосую за червону лавочку, вона тут реально може з’явитися. Я маю довести моїм сусідам доцільність». Людина починає замислюватися, бути частинкою діалогу, який відбувається в громадських просторах.

Після секції до мене підходили активні громадяни, які хочуть поліпшити міську набережну біля річечки, схожої на нашу Либідь. Там є парковка, якісь закинуті місця, але немає публічного простору. І невелика група взялася за маленький шматок простору із тим, щоб показати на живому прикладі, що тут  може бути зручно. Я розповіла досвіди схожої міської ініціативи у Києві «Либідь є!». Порадила візуалізувати свої уявлення, залучитися підтримкою, запалити людей своєю ідеєю…

Досвід на експорт

– Який досвід України був найцікавішим для інших?

 

– Між секціями ми спілкувалися з представниками організацій з інших країн. Представниця Молдови дуже зацікавилася законом про ОСББ, який діє в Україні. У Молдові такого ще немає, й я розповідаю про нього докладніше. Їй видався цінним цей принцип і його законодавче закріплення в Україні. Бо він породжує відповідальність, розуміння того, що люди власники не тільки своєї квартири, а живуть у спільному просторі. Вона вже мріє достукатися до когось, хто зможе лобіювати такий законопроект.

– Отже, «Україна має талант» не тільки в царині Євробачення?

 

– Спілкуючись з людьми з Вірменії, Киргизстану, Молдови, розумієш, що Україна може знайомити з варіантами розвитку громадянського суспільства. Тут є організації, що системно й структурно працюють над змінами в законодавстві, над правозахистом, залучають людей до процесу творення суспільства. Розуміння цього дає трохи інший кут зору – що насправді ми багато чого досягли. Маємо вже певний рівень стійкості. Бачиш, що інші країни, які ще не мають стійкої мережі громадських організацій, досліджують твій досвід. І це вчить цінувати те, чого ми спільними зусиллями досягли за останній десяток років.

«Коли постійно знаходишся в потоці, в роботі – вже сприймаєш наявне як даність. Весь час думаєш: хотілося б ліпше! Але ми можемо вже експортувати свій досвід».

– А що з досвіду інших навпаки було б особливо цікавим і корисним для нас?

 

– На форумі було багато секцій, присвячених практичній урбаністиці. Велика кількість якісної експертної інформації! Наприклад, я тепер знаю, що не всі тополі мають алергенний пух. І що тополя виправдана для висадки в умовах міста – вона вбирає важкі відходи і добре підходить до промислових зон.

Найбільше мене вразила сесія, присвячена смарт-технологіям у містах. Спікер, який керує системою smart city в Москві, розповів про цифрову систему, яка дозволяє міській адміністрації ефективно управляти роботою департаментів та комунальних служб і тримати зв’язок із жителями. Вона реально робить зручнішим проживання в місті. Ця система дозволила інтегрувати електронний документообіг між усіма міськими відомствами (а це швидкість передачі інформації, економія паперу). Запровадити синхронізацію камер спостережень по всьому місту, відслідковування роботи комунальних служб через gps-трекінг техніки.

Є навіть «послуги на майбутнє». Наприклад, твоїй дитині скоро виповниться 7 років – і тобі на смартфон надходить список дитячих закладів з усіма їхніми характеристиками. І не потрібно стояти в чергах.

– Просто мрія.

 

– Кумедно, що сам доповідач був вражений розповіддю колеги з Душанбе. Там теж діє така електронна система. На звернення громадян чиновник зобов’язаний надати відповідь  протягом усього восьми або десяти годин. Москвич замислився: і нам є ще над чим працювати!..

Ще вразив стартап Habidatum із сервісом, що збирає міські дані. Наприклад: яким транспортом найбільш користуються люди? Де мешканці хочуть купувати послуги? Де можна планувати громадський простір? Дані деперсоналізуються, аналізуються, візуалізуються й передаються в компанію, яка займається міським плануванням. Ця інформація дає змогу ефективніше планувати міську інфраструктуру, базуючись на реальних потребах жителів міста.

«Не буди во мне кыргыза!»

– Якими ж є твої найяскравіші враження саме від Киргизстану?

 

– Бішкек знаходиться просто під горами Тянь-Шаньського хребта, і це неймовірно. Ти опиняєшся ніби у знайомому середовищі із наслідками пострадянської епохи – і несподівано бачиш величезні гори. Ти можеш бігати, метушитися, робити якісь проекти, а над тобою – певна константа.

Країна взагалі неймовірно красива, з не схожою ні на що природою. Тянь-Шаньські передгір’я, зелені пагорби… Бішкек дуже зелене місто, його називають місто-сад.

– Ще одна подібність до Києва!

 

– Так, і ще там багато будинків доби радянського модернізму, всі ці знайомі адміністративні споруди з білого мармуру… Із місцевих цікавин: вони мають автоматичну систему поливу дерев. Уздовж усіх тротуарів і доріг є канавки, по яких розподіляється вода, що стікає з гір. Мені розповіли, що місцеві хочуть закрити ці арики, бо «це ж не так, як у Європі». Але ж це неймовірна унікальна цінність! «Городские инициативы» порушують питання збереження цих каналів.

– А які особливості ти спостерегла щодо ментальності, суспільства?

 

– Виявилося, що Киргизстан – одна з найдемократичніших країн у регіоні. Тут відбулося дві революції, коли люди продемонстрували, що хочуть брати участь в управлінні країною. Під час останньої революції 2010 року люди, які вийшли на протест, друкували футболки «Не буди во мне кыргыза». Це заява про сильний характер!

Відчутно, що молоді люди дуже глибоко знають свої традиції, корені. Якщо спитати киргиза, який носить модні кросівки й підкочені джинси, він зможе назве сім імен своїх дідів. Усі, з ким я познайомилася на форумі, знають, до якого з 40 основних племен вони належать. Зв’язок із племенем не вважається рудиментом і не протирічить сучасності. Коли відбувається свято – збирається весь рід, кілька поколінь. Ці торжества створюють певну атмосферу нетворкінгу. Кожен знає, що є купа людей, які тебе підтримають, або через них можна поширити інформацію… Організаторки форуму напівжартома кажуть, що тут краудфандинг найефективніше запускати через роди. Є відчуття спільності.

– Після форуму ти часто повторюєш слово «шаарман». Розкажи, що це таке!

 

– У киргизькій мові кожне слово наповнене. І слово «шаарман», яке виникло не так давно, теж дуже глибоке. Перша його частина походить від «шаарлар», тобто «місто». Друга – від «каарман», супермен. Тобто це людина, яка має суперсили, супермен свого міста. І вони так називають активістів! Я була дуже зворушена. Одразу згадала і розповіла, як «Дивовижні» робили фестивалі супергероїв у Запоріжжі та Маріуполі.

«»Шаарман» – це не просто жити в місті. Це активна позиція, культура участі в управлінні міста».

– І активна позиція щодо міста не обмежується «проблемами лавочок», так?

 

– Цікаво, що урбаністику тут вважають платформою для демократичних перетворень. Виконавчий директор фонду «Сорос-Кыргызстан»  Шаміль Ібрагімов вважає, що міський активізм найкраще пояснює жителям демократичні принципи. Людям ближчий свій будинок, двір, місто, ніж політичне життя на рівні країни. Місцеві активісти через відстоювання права на місто, права управляти своїм простором показують позитивні практики реальної демократії. Урбаністичні ініціативи – доступний інструмент, щоб показати людям, як формувати порядок денний у своєму місті, країні. На рівні будинку й вилиці народжується довіра між жителями, а практику участі в громадській активності потім можна переносити і на рівень країни.

– А чи помітила ти відмінності між громадськими ініціативами там і тут?

 

– Таке враження, що всі місцеві активісти один одного знають, не дивлячись на величезні відстані і гори між містами. Вони дуже цікаві, шукають новий досвід. У них немає бар’єру «ой, а ми не зможемо». Вони намагаються брати найкращі практики. Але мені здається… це всюди так!

До того ж, високий рівень недовіри жителів один до одного і до влади, нерозуміння механізмів управління державою і незнання своїх прав є ключовими бар’єрами до розвитку громадянського суспільства і в Україні, й у Киргизстані. Тому нам було корисно поділитися власними шляхами подолання цих проблем. 

– Які твої головні відчуття після форуму?

 

– Мені хочеться повернутися до Киргизстану, дослідити місто Ош. Мрію про високогірне озеро Іссик-Кюль, кажуть, що там одна із найсильніших місцевих громад, що сформувалися за останні кілька десятиліть. Дуже цікаво було б подивитися, як люди в інших умовах розвивають свої поселення.

Ми продовжуємо діалог з організацією «Городские инициативы». Надзвичайно цінно спілкуватися з людьми, які мають схожі засади. Це дає відчуття, що ти не один не тільки в своїй країні, а й у світі. Здавалося б, Україна й Середня Азія такі різні.  Але ми маємо спільні точки росту й теми для діалогу. І завдяки цьому ти можеш відчувати себе ближчим до світу, ніж тобі здається.

 

Підготувала Юлія Шекет

Залиште коментар

Будь першим хто прокоментував

avatar
wpDiscuz